РОЗЩІ́БНЕНИЙ, РОЗЩІ́БНУТИЙ
РОЗЩІ́БНЕНИЙ, РОЗЩІ́БНУТИЙ, а, е, розм., заст. Дієпр. пас. мин. ч. до розщібну́ти. Стояв [Аркадій Петрович] упрілий, в одній сорочці, розщібнутій на грудях (Коцюб., II, 1955, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 871.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
РОЗЩІБНУ́ТИ →← РОЗЩІБА́ТИСЯ